2h 14m
Прем'єра 2010

Буря

Підтримати

«Буря» була останньою п’єсою Вільяма Шекспіра та однією з найнезвичніших у його творчості. Це також одна з найкоротших його драм, у якій замість кривавих інтриг панують магія, світлі образи й казкові мотиви. Хоча і без драми та кохання не обійшлося. У постановці Сергія Маслобойщикова твір ожив на сцені Театру Франка як поетична притча про владу, прощення й гармонію. Події переносять глядачів на таємничий острів, де Просперо — мудрий володар чар — керує стихіями та долями людей. Його боротьба за справедливість не є жорстокою, а врівноваженою й глибокою. Сценографія з обертовою сценою створює відчуття швидких змін простору, немов перегортання сторінок книги: штормове море, берег, долини й ліси оживають завдяки грі акторів і мінімалістичним деталям. Для самого режисера ця постановка стала підсумком багаторічної ідеї. Маслобойщиков називав «Бурю» радше поетичним твором у формі п’єси — таким, як «Фауст» Ґете чи «Лісова пісня» Лесі Українки. Його вабила тема «інтелектуальної помсти прагматичному світові», коли ірраціональне відновлює власну гідність. Образ Просперо він вважав ключовим і добирав виконавців за їхні внутрішні якості, адже саме особистість актора визначала тональність вистави. У 2010-х «Буря» стала однією з найсвітліших і найфілософічніших постановок театру. Це вистава про те, що зло можна приборкати мудрістю, а прощення часто сильніше за помсту.